Історія Козацтва

Процес виникнення запорізького козацтва є наслідком складних культурних, побутових, політичних і соціальних процесів, що протікали на території Східної Європи на межі кінця Середньовіччя і початку Нового Часу, що сягає своїм корінням за часів Київської Русі.

Слово «Козак» має, на думку більшості дослідників, тюркське походження. Саме слово має безліч значень, але на територію Київської Русі воно масово проникло внаслідок активного культурного обміну із словом половцями. У половців означало варту, що потім лягло в основу функцій майбутньої запорізької січі за Дмитра Івановича Вишневецького, більш відомого як Байда.
Після заснування Запорізької Січі  слово «Козак» означало - Вільна людина.

Історія виникнення запорізьких козаків

Влітку 965 року київський князь Святослав Ігорович здійснює похід на Хазарський каганат. На той час київські князі вже неодноразово здійснювали походи проти хозар з метою послабити їх вплив у Причорномор'ї та посилити свій контроль над шляхом «з варяг у греки». Проте Святослав підійшов до вирішення цього завдання радикальніше. Він вирішив повністю ліквідувати хозарський каганат. У результаті непростої військової кампанії війська хазарів було розгромлено і дружина Святослава взяла столицю хозар Саркел. Саме місто являло собою серйозну фортецю, проте вона була погано підготовлена до оборони. Оцінивши вигідне розташування міста, там було засновано фортецю Білий Дім. Також у результаті цього походу під владу Святослава перейшли землі колишнього Боспорського царства. У тому числі був місто Тмутаракань, з урахуванням якого грунтується Тмутараканское князівство. Примітно також і те, що під час походу Святославу полюбилися зовнішній вигляд та молодецтво північнокавказьких черкесів та касогів. Він змінив свій вигляд на їхній манер і більшість візантійських джерел описують його з довгими вусами, голеною головою та чубом. Великого князя можна вважати одним із засновників козацької моди на території Київської Русі.

969 року Хазарський каганат остаточно розпадається. Користуючись цим у гирлі Дніпра ґрунтується фортеця Олешше. Тим часом вакуум, що утворився після Хазарського каганату, заповнюють печеніги. У боротьбі з ними та для контролю торгових шляхів як опорні пункти використовуються Білий Дім, Олешше та Тмутаракань. Навколо них виникають невеликі укріплені поселення, особливо багато їх знаходиться по всій течії Дніпра. Вони стають далекими провісниками козацьких поселень.

У 1055 році в степу Причорномор'я витісняючи ослаблених печенігів і розоривши на шляху Білий Дім вторгаються половці. Попри мирний перший контакт, із нею починаються непрості взаємини. До кінця 11 століття йдуть безперервні половецькі походи на територію Київської Русі. Крім того, половці брали активну участь у міжусобних війнах князів. Тому відбувається культурний обмін. Саме з приходом половців на Русь проникає слово козак.

Для оборони південних кордонів Київської Русі від половців організовуються зміцнення та поселення із союзних тюрків, відомих як «чорні клобуки». Ними ж комплектують поселення на Дніпрі. По суті, вони були провісниками козаків, які здійснювали прикордонну службу по всьому південному кордоні Київської Русі. Назву отримали за чорні папахи, які стануть основними головними уборами козаків.

Паралельно з приходом половців Київська Русь входить у період неспокійної соціально-політичної обстановки та започаткування економічного занепаду, викликаних початком процесу дроблення на князівства. Тмутараканське князівство визнає владу Візантії. Починають утворюються бродники, які стали прообразом козаків. Спочатку вони являли собою втікачів та біженців з різних соціальних верств Київської Русі, проте згодом вони стали однією з головних сил на території низовин Дніпра, Причорномор'я та Дону. Вже 1159 року вони захоплюють Олешше і лише похід великого князя київського Ростислава Мстиславовича повертає його під контроль Києва. Згодом бродники займають нішу торговців та здійснюють навігацію Дніпром. Крім того, стають монополістами у солеваренні та починають надавати військову допомогу князям, у тому числі самому Ярославу Мудрому. Так само через свою діяльність бродники мали тісні зв'язки з половцями та чорними клобуками, активно вбираючи культуру та асимілюючи їх, формуючи етнічно змішане населення.

У 1222 року у східні володіння половців вторгаються монголи. Розуміючи загрозу, половецький хан Котян звертається за допомогою до свого зятя Мстислава Мстиславовича Удалого та ще ряду князів за допомогою.

Князі відгукуються на заклик. Однак бродники встають на бік монголів на чолі з Джебе-Нойоном та Субедеєм у битві на Калці у 1223 році. Це рішення відіграло важливу роль. У період монгольської навали бродники не постраждали, Чингісхан дав їм гарантії безпечного існування.

Тут зіграло, як і союзницьке ставлення монгол, і те що бродники жили у важкодоступних і мало цікавих для кочівників місцях: островах, плавнях, болотах. Більше того, під час панування Золотої Орди бродники отримали пільги на ведення торгівлі, зайняли всі ключові переправи та дороги, надавали військові контингенти до їхніх військ. У тому числі брали участь у західному поході татаро-монголів. Від них вимагалося лише підтримувати дороги та переправи у доброму стані. Слід зазначити, що прямі письмові згадки про бродників зникають після 13 століття, проте згадки про слов'янські поселення в пониззі Дніпра регулярно зустрічаються.
Чимало важливою деталлю було і те, що іноді самі монголи переселяли частину селян із князівств на родючі землі, даючи їм пільги і захищаючи від утисків, вимагаючи натомість частину врожаю. Наприклад, на місці фортеці Олешє, яка занепала з приходом монгол, було знову організовано велике поселення. Усе це створило міцну основу на формування козацтва.

Епоха Великого князівства Литовського

У цей період відбувається поступове приєднання територій колишньої Київської Русі, точніше її південно-західної частини, до Великого князівства Литовського та Польщі. Стурбовані протистоянням із Золотою Ордою литовці починають відновлювати колишні прикордонні зміцнення часів Київської Русі. Основу прикордонних контингентів починають складати бродники, що перейшли на службу литовцям, місцеве боярство, шляхта та вільні люди, знайомі з військовим ремеслом. Також у 14 столітті з'являються «уходники»: люди, які йшли на промисли в степ, що називається Диким Полем, влітку і поверталися додому на зимівлю. Їхню основу становили вільні селяни, городяни, шляхта та бояри. Згодом частина з них поселялася на території дніпровських порогів та островів. Центром цього руху були Канів та Черкаси.

З розпадом Золотої Орди у 1483 році утворюються нові ханства, які починають боротьбу за владу між собою. В результаті починається загальний занепад усієї інфраструктури, створеної за часів Золотої Орди. Втративши джерела доходів колишні бродники та переселенці починають збиратися до загонів з метою нападу на поселення татар. Хоча є й приклади продовження мирного існування на території того ж таки Олешся. Формується козацький стан.

Цей рух підживлює соціальну кризу, що почалася, в європейських країнах наприкінці 15 — початку 16 століття, у зв'язку з занепадом лицарського стану. Особливо це відчувалося біля Польщі та Великого Князівства Литовського. Окрім вже згаданого «догляду» на рубежі 15—16 століть у Великому князівстві Литовському йшли процес юридичного підтвердження благородного походження. Дуже швидко частина служивого боярства втратила свої соціальні правничий та економічну базу. Серед них були й татарські переселенці, які в документах іменувалися як «татари-козаки». Крім того, йшов процес руйнування дрібної шляхти та купівлі їхніх земельних наділів магнатами. Найбільше соціальне потрясіння сталося після ліквідації Великого князівства Київського 1471 року, де основу військового контингенту становило боярство. Втрачаючи свої земельні наділи більшість із них почало приєднатися до уходників або взагалі йти у степ. Там їм налагодити своє життя допомагали військові навички, які використовувалися у походах на татарські поселення. Аналогічні процеси відбувалися у Польщі, хоча й у м'якішій формі.

Зміни також торкнулися і селян із городянами. Селяни у своїй більшості зазнавали процесу закріпачення, втеча в степ була великою рідкістю. Городяни прикордонних територій, навпаки, все частіше йшли в степ на промисли, щоб прогодувати сім'ї. Потрапляючи у саму степ уходникам доводилося зіштовхуватися насамперед із татарами. Для протистояння їм вони об'єднувалися у ватаги, зазвичай очолювані вихідцями зі служивого боярства чи шляхти, рідше вже мали великий досвід у доглядах городянами. Такі ватажки називалися «отаманами». Крім промислів, вони займалися набігами на татарські селища. Іноді їм траплялися татарські торгові каравани чи табуни, що обіцяло чудовий видобуток. На цьому етапі можна говорити про повноцінне створення козацького стану. Потрібно відзначити, що згодом частина козаків йшла назад і ставала містовими козаками, стаючи ядром для формування майбутнього реєстрового козацтва. А ті, що залишалися в степу, стануть основою для створення Запорізької Січі.

Внаслідок розпаду Золотої Орди, у козаки йшла частина татар, яка не знайшла місця в обстановці, що змінилася. Як правило це були воїни, яким не сподобалися умови служби в державах, що переслідувалися знатью або втратили джерела доходу скотарі. Вони приєднувалися до своїх колег із Великого князівства Литовського та Польщі. Зважаючи на те, що їх було менше, вони розчинялися в основній масі, приносячи елементи свого побуту.
Крім перелічених соціальних верств треба відзначити, що в козаки йшли авантюристи, торговці, що розорилися, і ремісники, злочинці і невелика кількість селян-втікачів.
Національний склад також був різноманітним. Окрім представників народів Великого князівства Литовського, Польщі та Кримського ханства зустрічалися угорці, чехи, хорвати та навіть вихідці з кавказьких народів. Досить багато було і молдаван, які мали давні зв'язки з поселенцями степу ще з часів Київської Русі та бродників, що брали участь у русі.

Починаючи з другої половини 15 століття козацькі загони починають масові набіги на татарські кочів'я та поселення, грабують каравани, забирають худобу та доставляють масу проблем. Бачачи зароджувану силу, вельможі та правителі, насамперед із Великого Князівства Литовського намагалися поставити їх собі на службу в рамках оборони південних кордонів від татар та додаткового збільшення своїх армій.
У 1489 році, під час походу польського короля Яна-Альберехта, у польських джерелах згадуються козаки-християни, які виступали як провідники. З цього можна дійти невтішного висновку про переважання слов'янського етносу серед козаків за наявності представників тюркських народів. Того ж року на чолі отаманів Василя Жили, Богдана та Голубця напали на Таванську переправу у пониззі Дніпра. Розбивши татарську охорону, вони пограбували купців і відвели худобу.
Значну роль у цьому відіграв Глинський Богдан Федорович, відомий також як козак Мамай. 1488 року його було призначено великим князем литовським Казимиром намісником Черкас для посилення оборони південних кордонів ВКЛ. Як уже зазначалося, Канів та Черкаси на той час були серцем козацького руху. Швидко зрозумівши весь потенціал, що був на підвладних йому територіях, він негайно розпочав створення збройних загонів. Ці загони згадуються в офіційних документах на той час як «козаки». Під його керівництвом ці загони в 1492 здійснюють похід на Тягиню, попутно захопивши татарський корабель.

Сам Глинський в 1495 був призначений намісником Путивля для зміцнення оборони від Московії, але в 4 серпня 1500 Путивль був узятий московськими військами. Сам колишній козацький отаман потрапив у полон, де й помер.
Незважаючи на те, що козаки втратили великого отамана, їх походи набували все більш масового і регулярного характеру. У 1502 та 1503 роках кримський хан знову скаржиться на козаків, згадуючи вже «київських». Це свідчить про бурхливе зростання цього стану.
Слід зазначити, що козаки не тільки ворогували з татарами. Є свідчення і те, що вони надходили на службу їм. Так кримські джерела другої половини 15 століття згадують найманих козаків, які несли переважно сторожову та конвойну службу в Кафе та інших генуезьких колоніях, продовжуючи службу після переходу міст під владу татар.

Чимало важливу роль як у створенні Запорізької Січі, так і у формуванні козацького стану відіграв проект «оборони потокової», що діяв упродовж 1480-1562 років. То була польська ініціатива. Сам проект переставав створення найманого війська для оборони південно-східних кордонів від татарських набігів. З часом і взаємної інтеграції Польщі й Великого Князівства Литовського, що зростає, він заміняв стару литовську програму з оборони південних кордонів. У її межах і діяв Глинський.

На зміну Глинському як Канівський і Черкаський старости прийшов Остап Дашкевич. Він почав централізовано організовувати козацькі загони. Головним його досягненням було збільшення чисельності козацтва. Як центр був обраний Чигирин. Там був організований арсенал та зимівник для загонів. Крім того, Дашкевичем було проведено військову реформу: козаків переозброїли з луків на мушкети, було закладено полкову систему організації, підвищилася дисципліна. Так було створено три великі загони у Черкасах, Каневі та Чигирині, у майбутньому на їх основі будуть сформовані перші полки реєстрових козаків. Дашкевич перший запропонував в 1533 організувати укріплений форпост на Дніпрі для протидії набігам татар, але ідея не була реалізована. Однак на найважливіших переправах з його ініціативи було організовано деревоземляні укріплення – перші січі. На січах почали будувати чайки — для навігації Дніпром. У деяких документах, датованих 1508 роком, Дашкевич згадується як гетьман Війська Запорізького, того ж року він на чолі козаків розбив кримських татар. Безперечно, він був першим кошовим отаманом.

До діяльності Дашкевича приєднався староста Хмільника Предслав Лянцкоронський, відомий як Лях Сердечний. У молодості Предслав побував у Європі, Малій Азії та Єрусалимі, вивчаючи військове мистецтво. Був одружений із дочкою князя Костянтина Острозького. На прохання польського короля Сигізмунда І Старого у 1516 році зібрав козацьке військо та розбив татар під Аккерманом. Того ж року очолив військо козаків та шляхти, розбивши татар, що поверталися з походу на Московію. Разом із Дашкевичем організовував походи проти татар, найбільшим, з яких був напад на Очаків. Був призначений ротмістром козацької кавалерії. 1520 року став старостою Хмільника. До кінця життя боровся із татарами. У деяких джерелах Лянцкоронський згадується як перший гетьман низового запорізького війська.

Безумовно Остапа Дашкевича та Предслава Лянцкоронського можна вважати отцями-засновниками запорізького козацтва. Вони заклали міцний фундамент та зміцнили козацтво. Кульмінацією їхніх зусиль було створення Запорізької Січі Дмитром Івановичем Вишневецьким.

Створення Запорізької Січі

 

Сам Вишневецький був родом із старовинного та знатного православного шляхетського роду Вишневецьких, володів великими землями у Кременецькому повіті, з 1551 року був Канівським та Черкаським старостою, тому був приймачем отамана козаків Мамая. Його брат Михайло Іванович Вишневецький володів величезними родовими землями на території сучасної полтавської області, які називалися вишнівечинною. Всі ці території межували з Диким Полем і зазнавали регулярних нападів татар. Ще їхній батько Іван Михайлович брав активну участь у зміцненні кордонів, переслідуючи головним чином мету щодо забезпечення захисту своїх володінь. Не дивно, що саме Дмитро Іванович відіграв вирішальну роль у створенні Запорізької Січі та остаточному становленні козаків.

Так в 1555 році їм був побудований на острові Мала Хортиця, деревоземляне зміцнення на гроші сім'ї, часті пожертвування та невелику фінансову допомогу в рамках поточної оборони. Гарнізон склали найняті і козаки, що частково вже проживають тут. Незважаючи на невелику чисельність своїх сил козаки під проводом Вишневецького, який згодом отримав прізвисько Байда, у 1556 році здійснюють два успішні походи на Очаків та Ісла-Кермен.

Наприкінці слід зазначити, що формування козацтва відбувалося протягом століть, його розвиненіші підживлювали різні соціально-економічні, релігійні, політичні та міграційні процеси, від боротьби Київської Русі з кочівниками та навали монгол, до кризи кінця середньовіччя та настання Нового Часу. Пройшовши ці етапи, згодом козаки стануть однією з найголовніших православних сил на території Східної Європи. Попереду будуть походи на татар, турецькі міста чорноморському узбережжі Малої Азії, їх найматимуть у європейські армії, вони повставатимуть проти Речі Посполитої, вестиму громадянську війну і боротимусь за свою незалежність.